Міста-побратими

Повазька Бистриця

Угода про співпрацю підписана 18 липня 2023 року

Web-сторінка міської влади https://www.povazska-bystrica.sk/

Мер міста Карол Янас

Пова́жська Би́стриця^[2], або Повазька Бистриця чи Повазька-Бистриця^[3] (словац. Považská Bystrica; нім. Waagbistritz; угор. Vágbeszterce) — промислове місто в північно-західній Словаччині на річці Ваг. Населення міста становить 38 125. Поважську Бистрицю вперше згадано в 1316 році. Історія міста тісно пов'язана із місцевим замком, побудованим у XIII столітті.

В 1918 році сюди, з Братислави, був перемішений збройовий завод «Рот», після цього починається швидкий індустріальний ріст міста.

Місто в нинішньому вигляді є відносно новим і сучасним, без вираженого історичного центру. Це було викликане тим, що більшість старих історичних будівель були зруйновані й замінені новими, у період з 1950 по 1980 роки.

Поважська Бистриця є адміністративним центром однойменного округу.

Сомбатхей

Угода про співпрацю підписана у 1991 році

Web-сторінка міської влади http://www.szombathely.hu

Мер міста Тіводар Пушкаш

Сомбатхей — місто на заході Угорщини, адміністративний центр месьє (краю) Ваш. Розташовувався Сомбатхей поруч з важливим «Бурштиновим шляхом». Місто пишається дуже давньою історією, адже це офіційно найдавніше поселення на території сучасної Угорщини. Під назвою Саварія місто було засноване римлянами ще в 45 році до н. е. і було центром Паннонії. На жаль, залишків римських будівель у місті залишилося зовсім небагато — у 458 році Саварія була дощенту знищена потужним землетрусом. Загалом, місто протягом багатьох століть зазнавало нападів і руйнувань: уже після завоювання Паннонії уграми, у 1242 році, його захопили і знищили монголи, потім воно двічі страждало від облог турків, а згодом сталися численні руйнування під час повстання Ференца Ракоці. Тим не менше, нинішній Сомботхей є чудовим містом, де збережено багато зразків старовинної архітектури, серед яких залишки римського храму Ісиди, розкішний палац єпископа у стилі рококо, кафедральний собор XVIII ст. та багато інших визначних пам’яток.

Да́рмштадт

Угода про співпрацю підписана у 1992 році

Web-сторінка міської влади www.darmstadt.de

Мер міста Йохен Парч

Да́рмштадт (нім. Darmstadt) — місто в Німеччині, розміщене в південній частині федеральної землі Гессен. В 1997 році Дармштадт отримав офіційний статус «Міста наук» (нім. Wissenschaftsstadt). У центрі міста розташована ринкова площа (Marktplatz) з Ратушею (XVI століття). Недалеко від неї знаходиться палац (Residenzschloss) з музеєм. Чудовий примірник постійної виставки – це відома Мадонна бургомістра Якоба Меьера фон Басель (1526 р.). Інші визначні пам’ятки – це Гессенський музей землі з його відділами з мистецтва, історії та природознавства. Велику популярність має колонія художників на пагорбі Матільденхее, витримана в стилі модерн. Її пам’ятки – Весільна вежа (Hochzeitsturm), православна каплиця з золотими куполами-маківками, виставковий зал, а також будинки Глюкерта, Дайтерса і Ольбріха. Центр міста – площа Луізенплац (Luisenplatz) з колоною Людвіга висотою 33 м. У Дармштадті також розташована «лісова спіраль» – архітектурний шедевр Фріденсрайха Хундертвасер, в якому вдалося сміливо реалізувати ідею гармонії природи і сучасного містобудування. Недалеко від Дармштада, на північній горі Лангенберг на висоті 370 м підноситься Замок Франкенштейн. Вперше замок згадується в літописах в 1252 році, побудований він був за вказівкою Конрада Райці фон Бройберг, повелителя тих країв. А в XIV столітті в замку з’являються Франкенштейни – нащадки фон Бройберга, вони називали себе Франкенштейнами. Давній шляхетний рід. З історією замку пов’язана ще одна фігура XVII століття – Йоганн Конрад Діппель фон Франкенштейн. Він народився у замку в 1673 році і провів у ньому першу половину життя. Він вирішив стати вченим і вступив до університету Страсбурга, у своїх дослідженнях він проводив експерименти з частинами людського тіла. Такі не звичайні заняття стали причиною невдоволення місцевих мешканців, утім Діппель, повернувшись до Німеччини незабаром став дуже відомим ученим, теологом, алхіміком і лікарем.

Кошице

Угода про співпрацю підписана у 1993 році, перепідписана у 2003 році

Web-сторінка міської влади http://www.kosice.sk/

Мер міста Річард Раші

Кошице або Кошиці (Košice) — друге за величиною місто Словаччини, лежить на сході країни біля підніжжя гірського масиву Черна Гора в долині ріки Горнад. Кошице — центр Кошицького краю та важливий торгівельний й індустріальний центр Словаччини. У Кошице розташований другий за величиною університет Словаччини — Університет імені Павла Йозефа Шафарика. У 2013 році місто матиме статус «Культурна столиця Європи». Перша письмова згадка про Кошице датується 1230 роком. Починаючи з XIV століття Кошице стало другим за значенням містом Словаччини, що тоді входила в Угорське королівство. Головною визначною пам’яткою і домінантою міста є Собор св. Єлизавети (словац. Dóm svätej Alžbety), який розташований на центральній площі міста. Це найбільша церква Словаччини, крім того, ця церква розташовується далі за всіх на сході, в порівнянні з іншими готичними церквами Європи. У Кошице також відмінно збереглися найстарший будинок міста — костел домініканців з кінця XIII ст., костел св. Антона Падуанського з 1405 р., костел уршулінок з 1652-1655 рр., костел єзуїтів з 1671-1681 рр., костел св. Духа з 1730-1733 рр., кальвінський костел з 1805-1811 рр., лютеранська кірха з 1804-1816 рр., греко-католицька церква з 1882-1886 рр., дві новіші греко-католицькі церкви і безліч інших культових споруд. Найвизначнішою подією спортивного життя міста є традиційний міжнародний Марафон миру в Кошице. Ці змагання проводяться в першу неділю жовтня щороку і збирають декілька тисяч учасників із багатьох країн світу. Марафон у Кошице є найстарішим щорічним марафоном Європи, та найбільшим за кількістю учасників у східній Європі. Перші змагання було проведено у 1924-му році.

Ніредьгаза

Угода про співпрацю підписана у 1991 році

Web-сторінка міської влади http://www.nyiregyhaza.hu

Мер міста Ференц Ковач

Ніредьгаза (угор. Nyíregyháza) — місто на північному-сході Угорщини, в над-регіоні Північна Велика Рівнина (угор. Észak-Alföld), адміністративний центр медьє (області) Саболч Сатмар Берег, центр кістерсегу (району) Ньїредьгаза. Населення міста складає 117 597 чол. станом на 2009 рік. Сьоме за населенням місто Угорщини, одне з найбільших на північному-сході країни. До Першої Світової Війни з 1867 року місто було центром жупану Саболч, після адміністративної реформи стало центром медьє Саболч Сатмар Берег. Вперше місто згадується в 1209 р. Термін Ніредьгаза походить від слова «Ніршег» – назви низинного району, в якому розташоване місто. Корінь цього слова «нір» (угор. Nyír) – береза, в околицях міста чимало березових гаїв. Сьогодні Ніредьгаза – це адміністративний центр та ринок для чималої сільськогосподарської місцевості. Легка промисловість включає консервування, дистилювання і обробку харчової продукції. Місто, зруйноване в ХІІІ столітті, було відновлене у XVIII ст. Його музей і досі зберігає цінні золоті реліквії. Ніредьгаза славиться своїм затишком, спокоєм та доглянутістю. Привітне місто із красивими парками розташоване на перехресті старовинних і сучасних торгових і туристичних шляхів. Окрім мальовничих лісистих околиць, природа подарувала Ніредьгазі купальні Шошто. Купальні Ніредьгаза-Шоштофюрде розташовані на відстані чотири кілометри від міста у зеленій зоні. На території у 600 гектарів розкинувся парк з соленими термальними озерами, вода яких багата натрієм і бромом. Північне озеро використовується для прогулянок на човнах, а південне – для купання. Завдяки солончаковому озеру цей курорт вже понад 300 років є улюбленим місцем для купання і відпочинку. Тут знаходиться комплекс термальних і прісних басейнів, обладнаних водними атракціонами. Вода має природну температуру 5°С та рекомендується при захворюваннях рухового апарату, гінекологічних захворюваннях та хворобах суглобів.

Чеська Ліпа

Угода про співпрацю підписана у 2000 році

Web-сторінка міської влади http://www.mucl.cz/

Мер міста Романа Жатецька

Чеська Ліпа (чеш. Česká Lípa) – місто в Чехії, в районі Чеська  Ліпа Ліберецького краю. Розташований в 63-х кілометрах на північ від Праги на річці Полоучніце, з історичним центром на її правому березі. До складу міста входять 14 мікрорайонів з населенням 38 181 осіб. Землі сучасного міста були незаселені протягом тривалого часу – аж до XIII століття. Перша письмова згадка і поселення тут належить до 1263 р.. Історія міста тісно пов’язана з відомим чеським дворянським родом Роновец, представники якого (зокрема Їндржіх з Липе Роновец) побудували тут замок Липі, який став укріпленим пунктом на торгівельних шляхах Північної Богемії. Його будівництво велося поблизу від старого слов’янської села з однойменною назвою, яка пізніше була перейменована в Стару Ліпу, а ще пізніше увійшла до складу міста. Із знаменних подій можна відзначити видання найстарішої міської грамоти, датованої 23 березня 1381, яка містить в собі указ про виділення додаткових повноважень поселенню навколо замку, що дозволило місту розвинутися як королівському, і ввійти в число найважливіших міст королівського підданства З пам’яток архітектури та будівництва потрібно згадати невеликий ренесансний палац «Червоний будинок», добудований в 1583 р. (нині музей), костел св. Марії Магдалини, споруджений в XIII ст. і двічі перебудовувався в XVI, а також в XVII і XVIII століттях, костел св. Хреста початку XVI ст., перероблений в готичному стилі в 1897 р.

Міхаловце

Угода про співпрацю підписана у 1999 році

Web-сторінка міської влади http://www.michalovce.sk/

Мер міста Вільям Загорчак

Міхаловце (Міхаловце) (словац. Michalovce) — місто в Східній Словаччині. Центр району Міхаловце у Кошицькому краї. Населення — близько 40 тис. осіб. В IX столітті територія Земплінського краю входила до складу Великої Моравії, з тих часів збереглись залишки дороманської ротонди. В XIII ст. територія Земпліна входить до складу Угорського королівства. Перша згадка про Міхаловце датується 1244 роком, як про поселення Михаль. В 1867 році Михайлівці отримали статус міста і вони стали районним центром. Особливістю Міхаловців є те, що четверта частина населення є православними та уніатами.

Бе́кешчаба

Угода про співпрацю підписана у 2001 році

Web-сторінка міської влади http://www.bekescsaba.hu

Мер міста Петер Сарваш

Бе́кешчаба (угор. Békéscsaba; рум. Bichişciaba; словац. Békéšska Čaba) — місто на південному сході Угорщини на притоці річки Кереш (басейн Тиси). Є адміністративним центром медьє (краю) Бекеш, населення — близько 67 000 жителів. Селище Чаба має документальні згадки, датовані 1330 роком. Назва походить від угорського слова Békés, що означає «мирний» та Csaba, угорське чоловіче ім’я турецького походження. Бекешчаба є великим залізничним вузлом Угорщини. У ньому розвинена текстильна, швейна, а також харчова промисловості. Крім цього, у місті розташований досить великий верстатобудівельний завод. Бекешчаба, незважаючи на свої невеликі розміри, має чимало культурних пам’яток. Наприклад, Євангелійський собор (вважається найбільшою в країні євангельської церквою) та музей Міхая Мункачі (майстра реалістичного живопису ХІЧ сторіччя), де окрім меморіальної кімнати художника, в якій відвідувачі мають можливість ознайомитися з його роботами, є велике зібрання всіляких археологічних знахідок, історичних документів, предметів народної творчості та етнографічних матеріалів. Щорічно в жовтні протягом чотирьох днів проводиться ковбасний фестиваль (Csabai KolbaszFesztival).

Хорсенс

Угода про співпрацю підписана у 2002 році

Web-сторінка міської влади http://www.horsens.dk

Мер міста Петер Соренсен

Хорсенс (дат. Horsens) – місто в Данії, на сході півострова Ютландія, центр однойменної комуни. Заснований в XI або XII столітті. Був укріпленим містом з кількома монастирями. Вперше на мапі Хорсенс з’явився в 1154 р., а хроніки того часу описують його як невелике, чудове торгове містечко. Символом міста є кінь – ймовірно, звідси і назва. На початку XIII в. тут заклали кам’яний романський собор, а на околиці міста в 1261 р. була побудована церква францисканського ордена, навколо якої виріс монастир. У 1442 р. Хорсенс отримав торгову хартію і вкрай вигідні торгівельні привілеї і з XVIII століття став комерційним центром, розбудував житлові кам’яні будинки та церкви. Серед промисловості розвинутого сталеливарне виробництво, машинобудування (обладнання електротехнічне, текстильне та ін), харчова, тютюнова промисловість. У Хорсенсі знаходиться великий міжнародний університет, названий на честь великого російського мореплавця Вітуса Беринга, який народився в цьому місті. З 2008 року, після об’єднання, університет перейменовано в VIA University College. В університеті навчається понад 20 000 студентів з різних країн, і працює близько 2 000 викладачів. Навчання проходить за 50 різними технічними і економічними спеціальностями.

Ярослав

Угода про співпрацю підписана у 2002 році

Web-сторінка міської влади http://www.jaroslaw.pl

Мер міста Вальдемар Палух

Княжий город, заснований 1031 князем київським Ярославом Володимировичем, у літописах згадується 1152, 1231 (Іпатіївський літопис). Міські права Ярослав дістав в 1323р., а магдебурзьке право 1375р. Місто багате на архітектурні пам’ятки і старовинні церкви й костьоли. До ХХ ст. зберігалися городища там, де тепер монастир Домініканів. XVI-XVII ст. датуються ренесансові будинки (кам’яниця Орсеттіх, 1580), 1714 побудовано церкву Преображення Господнього, яку після 40-річної перерви 1987 повернено укр. віруючим.

Каяни

Угода про співпрацю підписана у 2003 році

Web-сторінка міської влади http://www.kajaani.fi

Мер міста Яри Толонен

Місто Каяни засноване генерал-губернатором Піетарі Браха на північно-східному кордоні Швеції в 1651 році. Фортеця, навколо якої виросло місто, побудована в 1604 році. У битвах 1716 р. між шведами та росіянами фортеця була повністю зруйнована, а населення повернулося в місто тільки після Ніштадского миру в 1721 році. Зараз Каяни – центр провінції Кайнуу, населення міста 37 тис. людей. Головні пам’ятки Каян розташовані на березі річки Каянійокі. Крім руїн замку, цікаво побувати в будиночку Лісничого замку, де проводяться історичні виставки, в музеї Кайнуу, де зокрема, широко представлені колись головні промисли округу. З інших визначних пам’яток: Міська Ратуша, побудована за проектом архітектора Енгеля в 1831 році, Царські стайні в Paltaniemi, побудовані спеціально для російського імператора Олександра I. Також – культурний Центр Каян Kaukametsа, де проходить навчання прикладному мистецтву, і неодмінно – Різдвяне село в Кайнуу – з настанням сутінок гном-екскурсовод супроводжує дітей і дорослих по освітленій крижаними факелами казковій стежці, у Лісовому будиночку Лісовий дід готує чарівний напій, а з глибини лісу визирають гноми і заманюють гостей у свої ігри.

Пула

Угода про співпрацю підписана у 2005 році

Web-сторінка міської влади http://www.pula.hr/hr/

Мер міста Боріс Мілетіч

Пула (хорв. Pula, італ. Pola) — місто і порт на південному узбережжі Адріатичного моря, найбільше місто в південній частині півострова Істрія, регіону Хорватії. Місто має офіційний двомовний (хорватська–італійська) статус з населенням більш як 62,000 чоловік. З XIX сторіччя до кінця Першої Світової Війни, в Пулі була розташована штаб-квартира Австро-угорського військово-морського флоту. Регіон міста має дуже розвинену індустрію туризму завдяки м’якому клімату, мальовничому узбережжю моря і незіпсованій природі. Місто має довгу традицію виноробства, рибальства, суднобудування, і туризму. З часів Стародавнього Риму Пула також була адміністративним центром римської провінції Істрія.

Сату-Маре

Угода про співпрацю підписана у 2006 році

Web-сторінка міської влади http://www.satu-mare.ro/

Мер міста Керескеній Габор

Сату-Маре (Satu Mare, Szatmar) — місто в північно-західній Румунії, на румуно-угорському етнічному кордоні, на річці Сомеш; 115,1 тис. мешканців (2002). Сату-Маре – це столиця і найбільше місто повіту Сату-Маре. У перекладі з румунського Сату- Маре – велике село, по угорськи Сатмар. Місто розташоване на річці Сомеш, в 13 км. від угорського (пограничний пункт Петя) і в 27 км. від українського кордону (пограничний пункт Холмеу-Дяково в Закарпатті). Археологічні розкопки доказують існування населених пунктів на цій території вже в кам’яний і бронзовий вік. У X столітті нашої ери навколо міста була споруджена захисна фортеця (Castrum Zotmar). Завдяки економічним і комерційним привілеям, починаючи з XIII століття Сату Маре стає одним з ремісничих центрів. З XVIII століття Сату-Маре набуває міського вигляду. В цей період побудовані стара мерія, Греко-католицька церква, Реформаторська церква і багато іншого. В цей же час з’являються і перші заводи, фабрики: фабрика кераміки, деревопереробна фабрика, вагонобудівельний завод Uno. Перебуваючи на перетині комерційних доріг, Сату-Маре стає важливим залізничним мостом. До 1990 року в місті існувало 33 банки. Перебуваючи в місті, можна відвідати такі пам’ятки, як Вежа Пожежників, Кафедральний Римо- католицький собор, Реформаторську церкву з ланцюгами, Музей повіту Сату-Маре, Меморіальний будинок Василе Лукач.

Корвалліс

Угода про співпрацю підписана у 1991 році

Web-сторінка міської влади www.ci.corvallis.or.us

Мер міста Біфф Трабер

Корвалліс знаходиться на річці Віламет, лівій притоці Колумбії. Місто спочатку мало назву Мерісвіл. В 1853 році було перейменоване на Корвалліс від латинського “Серце долини”. Корвалліс розташований в 135 км на південь від Портленда. Корвалліс є університетським містом – Орегонський Державний Університет є одним з трьох найбільших університетів Орегону. 19000 студентів (у тому числі 950 з інших країн і 2650 з інших штатів). Університет спеціалізується на інженерії. В Корваллісі розташоване підприємство Hewlett-Packard. Також в місті є ботанічний сад Піві Арборетум.

Їглава

Угода про співпрацю підписана у 2007 році

Web-сторінка міської влади http://www.jihlava.cz/

Мер міста Рудольф Хлоупек

Їглава (чеш. Jihlava, нім. Iglau) – місто на південному сході Чехії, на однойменній річці, адміністративний центр краю Височіна. Місто було засноване завдяки віднайденим покладам срібла. Їглава виникла в районі Чеського краю як переважно дерев’яне місто, в “кам’яний вид” його привів Албрехт з Валдштейна на початку XVII століття. Той наказав побудувати за амбітними проектами італійських архітекторів замок в стилі бароко, літній палац з лоджією, новий костел і комплекс єзуїтських будівель. Домінант міста – Валдицькі ворота. Сьогоднішній класичний вид міста і замку набуто після пожежі в 1768 році. Найбільшим роботодавцем тут є завод дизельного палива для автомобілів, і німецька фірма “Bosch Diesel”, другий найбільший роботодавець у місті. Тут функціонують текстильні заводи “Alfatex”, “Jihlavan”, “Madeta Stile” (виробництво купальних костюмів широко відоме за межами Чехії), відомий завод з виробництва радіоламп “Tesla”.

Кро́сно

Угода про співпрацю підписана у 2008 році

Web-сторінка міської влади http://www.krosno.pl

Мер міста Піотр Пшетоцький

Кро́сно (Кросно, пол. Krosno) — місто на правах повіту у південно-східній Польщі. Адміністративний центр Кросненського повіту Підкарпатського воєводства. Належить до Карпатського Єврорегіону. Кросно – це середньовічне місто-фортеця з багатою історією. Місто займає одне з провідних міст у Польщі за рівнем життя.

Ульцин

Угода про співпрацю підписана у 2009 році

Web-сторінка міської влади http://www.komunaeulqinit.com

Мер міста Назіф Цунгу

Невелике містечко Ульцин (У́лцинь), розташоване на березі Адріатичного моря. Є центром однойменного муніципалітету. Населення міста близько 11000 жителів. Ульцин – найпівденніше місто Чорногорії і одне з найстаріших міст країни. Вважається, що він заснований в V столітті до н. е. під назвою Колхініум грецькими колоністами з Колхіда. У 163 до н. е. римляни захопили місто і стали називати його Олцініум (Olcinium). Після розпаду Римської імперії Олцініум увійшов до складу Візантії. З цього періоду і до середніх століть Ульцин був відомий як «піратське гніздо» і «столиця работоргівлі» Адріатичного моря. У 1183 р. року засновник сербської королівської династії Неманічей завоював Ульцин і для міста почалася епоха процвітання. Венеціанська республіка захопила Ульцин в XV столітті. Місто стало називться Дульсінею (Dulcigno) і увійшов до складу провінції «Албанія Венета». У XV столітті Ульцин увійшов до складу Османської імперії. У ХІХ столітті була визнана незалежність Чорногорії як суверенного князівства, а в 1880 місто увійшло до складу Чорногорії Найбільшої популярності місто набуло завдяки найбільшому на Адріатичному узбережжі пляжу зі знаменитим «чорним піском» (Velika plaza або Plazha e Madhe), що становить в довжину 13 кілометрів, а в ширину 60 метрів. Також можна згадати острів Ада Бояна, утворений двома рукавами дельти річки Буна – це дуже популярне місце у натуралістів. Загалом місто побудоване у східному стилі, що робить його надзвичайно романтичним і загадковим. Ульцин – старе місто-фортеця, що складається з переходів, драбинок і вузьких вуличок. З пам’яток цікаві католицька церква Св. Марка, руїни стародавнього Свача, турецький барутан (XVIII ст.), палаци Балшича, Палата Венеція, екзотичне Шацьке озеро і безліч інших історичних місць. Можна відвідати Музей міста, що являє собою цілий історико-культурний комплекс, залишки венеціанських стін і етнографічний музей з прекрасною колекцією експонатів.

Трогір

Угода про співпрацю підписана у 2010 році

Web-сторінка міської влади http://www.trogir.hr/

Мер міста Анте Біліч

Трогір (хорв. Trogir, італ. Traù) – місто в Хорватії, в Далмації. Знаходиться в центральній частині узбережжя Адріатики в 27 км. на північний захід від центру м. Спліт. Населення 10 907 чол. (2001). Під час Першої та Другої світових війн місто окупували італійці, після обох воєн Трогір ставав частиною Югославії. Після розпаду останньої в 1990 р. місто стало частиною незалежної Хорватії. Центральна історична частина м. Трогір внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У 7км., від Трогіра розташований аеропорт Спліт. Історичне старе місто розташоване на невеликому острівці, відокремленому вузькою протокою від материка і великого острова Чіово. Основна частина населення міста живе в материковій частині міста та на Чіово. Старе місто навіть серед численних і добре збережених старовинних прибережних і острівних міст Далмації виділяється унікальним скупченням палаців, храмів, веж, старовинних будівель. Романська архітектура тут органічно поєднується з архітектурою ренесансу і бароко, що залишилася від венеціанців. Вулички старого міста, що сплітаються в лабіринт і перетинають один одного під різними кутами, роблять Трогір не схожим на жодне інше місто хорватського узбережжя. Туризм приносить більше половини доходів міста. Крім туристичного обслуговування, населення зайнято рибальством, будівництвом яхт і кораблів, а в околицях міста також виноградарством.

Шарошпатак

Угода про співпрацю підписана у 2011 році

Web-сторінка міської влади http://www.sarospatak.hu/

Мер міста Арош Янош

Шарошпатак, розташований на північному сході Угорщини, був улюбленим місцем князя Ференца Ракоці, який боровся на початку XVIII ст. проти тиранії Габсбургів. Місто, багате пам’ятниками історії і мистецтва, було перетворене у важливий культурний центр Реформатською Колегією, яка з середини XVI століття була найсильнішою цитаделлю угорського навчання. З 1650 до 1654 року тут викладав чеський мислитель і педагог Еханес Амос Коменіус, видатний представник педагогічної історії, який написав у Шарошпатаку твір “Orbis sensualium pictus” (Видимий світ), що є настільною книгою наочного навчання. Протягом довгої історії Колегії тут навчалися багато видатних діячів угорської політики і літератури. У парку Колегії їм і спонсорам Колегії поставлені пам’ятники – скульптури. Історія міста Шарошпатак тісно пов’язана з родиною Ракоці, що відігравала дуже важливу роль в угорській історії. Чудові представники цієї родини народжувалися, виховувалися, одружувалися і виходили заміж у стінах фортеці, побудованої здебільшого ними самими. Тут проходили останні збори парламенту часів визвольної війни. Після її поразки звідси вирушив у заслання князь Ференц Ракоці II, скульптура якого знаходиться навпроти Колегії. У Шарошпатаку отримали місце і творіння чудового угорського архітектора наших днів Імре Маковець. Побудовані за його проектами Палац культури, гімназія імені князя Арпада та інші житлові будівлі збагатили історичний вигляд центральної частини міста.

Гуменне

Угода про співпрацю підписана у 2011 році

Web-сторінка міської влади https://www.humenne.sk/

Мер міста Яна Вальова

Гуменне (словац. Humenné) — місто в Словаччині, Гуменському окрузі Пряшівського краю. Розташоване в східній частині Словаччини, в долині р. Лаборець. Гуменне- адміністративний центр Гуменського округу. Ренесанційний замок в Гуменному

Вперше згадується у 1317 році.

26 листопада 1944 місто визволене від гітлерівських сил 4-м Українським фронтом.

Припускають, що назва міста походить від слова «ігумен», у місцевій українській вимoві — ігумeн, гумeн, Гумeннe. Колись у Гуменному був православний монастир.

Дебрецен

Угода про співпрацю підписана у 2016 році 

Web-сторінка міської влади https://www.debrecen.hu/hu

Мер міста Ласло Папп

Де́брецен (угор. Debrecen)  — друге за розміром місто в Угорщині. Розташоване за 220 кілометрів на схід від Будапешта, за 50 кілометрів на південь від Ньїредьгази. Місто є адміністративним центром медьє (провінції) Гайду-Бігар.

Пожега (Республіка Хорватія)

Угода про співпрацю підписана у 2018 році

Web-сторінка міської влади: http://www.pozega.hr

Мер міста Дарко Пулячіш

Пóжега (Požega) — місто на сході Хорватії в західній Славонії, адміністративний центр Пожезько-Славонської жупанії.

Пожега розташована в розлогій Пожезькій долині (хорв. Požeška kotlina), оточеній овальним вінцем старих гір Псунь, Папук, Крндія, Діль і Пожешка Гора. Через свою родючість долина в давньоримську добу звалася «Золота долина». Із 1921 до 1991 р. місто називалося Славонська Пожега.

Однією з пам'яток міста є Собор святої Терези Авільської, що зводився з 1756 р. до 1759 р. за проектом архітекторів зі Штирії Йозефа Гоффера і Йоганна Фукса, був освячений у 1763 р.

Сіньчжоу (КНР)

Угода про співпрацю підписана у 2018 році

Web-сторінка міської влади:  http://www.sxxz.gov.cn/

Мер міста Джен Ліаншенг

Сіньчжо́у (спрощ.: 忻州; піньїнь: Xīnzhōu) - міський округ у китайській провінції Шаньсі.

Місто Сіньчжоу знаходиться в північній півкулі Землі. Воно займає 418-е місце за чисельністю населення в своїй країні (Китай), 20-е місце в регіоні (провінція Шаньсі).

Сіньчжоу - місто, де зародилася давня китайська цивілізація, було столицею Китайської імперії понад 1100 років.