Менінгококова інфекція: що це таке, та як захиститися?

Менінгококова інфекція - це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується різноманітністю клінічних проявів, поширеним здоровим носійством збудника, інколи ураженням мозкових оболонок.

Актуальність менінгококової інфекції визначається поширенням її в усіх країнах світу. 

Збудником інфекції є бактерія Neisseria meningitidis. Збудники нестійкі в навколишньому середовищі: під впливом дезінфекційних засобів гинуть за 1-2 хв. пряме сонячне світло інактивує бактерії за 2-8 год., ультрафіолетові промені – миттєво.

Збудник проникає в організм людини через слизову оболонку дихальних шляхів. Інкубаційний період триває від  2 до 10 днів (в середньому 2-4 дні). В більшості випадків зараження супроводжується короткочасним бактеріоносійством, рідко виникають інші форми захворювання: менінгококовий менінгіт, менінгококцемія, менінгококовий назофарінгіт, пневмонії, ендокардити і артрити.

До симптомів менінгококової інфекції відносять: закладенність носа, катаральні явища, загальну слабкість, сильний головний біль, підвищення температури тіла до 38-39°С. Найбільш характерним симптомом є симетрична геморагічна висипка,  що з’являється на 1-2 день хвороби. Висипні елементи мають форму судинних зірочок до кількох сантиметрів в діаметрі. Типова локалізація висипу - бокові поверхні тулуба, сідниці, кінцівки.

Носійство менінгококів зустрічається досить часто. В періоди епідемічних підйомів збудника виділяли у 35-43%, при спорадичній захворюваності – менше ніж у 1% здорових осіб. Найбільший рівень носіїв виявляють у сім’ях хворих на менінгококовий менінгіт. Носійство може протікати без порушень стану організму, але інколи воно проявляється специфічним назофарингітом, ринітом та іншими ознаками інфекції.

Менінгококовий менінгіт виникає у невеликої кількості інфікованих осіб. Розвитку цієї форми інфекції сприяють ослаблення резистентності організму внаслідок дії несприятливих чинників навколишнього середовища, наявність супутніх важких хвороб або імунодефіцитного стану. В цих випадках менінгококи із носоглотки по лімфатичних  шляхах або через кров проникають в спинномозковий канал, спричиняючи клініку гнійного менінгіту, або навіть, менінгококцемії.

Сприйнятливість людей до зараження менінгококами є загальною і низькою. Після перенесеної менінгококової інфекції в крові з’являються специфічні антитіла.  Імунітет формується не тільки у хворих, але є у здорових носіїв збудника. 

Джерелом збудника інфекції є хвора людина або бактеріоносій. Останні відіграють основну роль у підтримці епідемічного процесу і збереження збудника в природі. Механізм передачі збудника – крапельний, проте він є менш активним ніж при грипі, вітрянці, кору. Збудники, які містяться в носоглотці, виділяються з крапельками слизу при диханні, кашлі, чханні та розмові. У закритих колективах (дитячі дошкільні заклади, інтернати, казарми)  інфікованість пов’язана з тіснотою, скупченістю людей, іх тривалим спілкуванням. Нестійкість менінгококів в навколишньому середовищі пояснює неможливість передачі збудника пиловим шляхом.

Захворюваність на цю інфекцію максимально підвищується у лютому – березні, не залежно від географічного розташування  та  кліматичних умов.

На цю інфекцію хворіють усі вікові групи населення, однак основну масу становлять діти у віці до 5- 14 років.

При менінгококовій інфекції проводиться специфічна антибіотико терапія та патогенетичне лікування. 

У дитячих дошкільних закладах, дитячих будинках, школах – інтернатах, дитячих санаторіях, школах (класах) встановлюють обмежувальні заходи  на термін 10 днів від моменту ізоляції останнього хворого. Забороняється прийом нових  тимчасово відсутніх дітей, а також перевод дітей і персоналу із однієї групи (класу) в іншу.