“Щоб зрізати одне велике дерево, потрібні техніка, 7 чоловік та 2 дні роботи”

Цього тижня на “гарячій лінії” у нас побував депутат міської ради, директор КП “Агромікс” Петро Харевич. Люди телефонували йому з приводу своїх локальних проблем:

на Швабській ще з минулого року написали заяву на зрізання дерева, котре сягає вище 4 поверху, однак досі нема ніякої реакції; на вул. Гагаріна подібна проблема з горіхом. Петро Іванович обіцяв виїхати особисто на місце, з’ясувати, в чому там справа, і вирішити питання. Він навіть занотував номери телефонів скаржників, щоб повідомити про результат, і вітав усіх з наступаючим Великоднем. Були й дзвінки до Харевича як депутата: хтось просто цікавився, коли можна прийти на прийом (а це третя середа місяця, втім із громадянкою, котра телефонувала, домовилися про зручніший для неї ближчий термін), хтось просив розібратися, чому, отримавши інвалідність І групи, він не має перерахунку до пенсії. В останньому випадку Петро Іванович зобов’язався з’ясувати конкретні обставини у керівника управління соціального захисту і повідомити телефоном громадянину про результат.

На жаль, більш глобальними пробле-мами, яких у компетенції зеленого господарства чимало, ужгородці не цікавилися. Їх поміж дзвінками читачів намагалися з’ясувати присутні на прямому зв’язку журналісти Леся Рудман з “21 каналу” та автор цього матеріалу.

— Отже, Петре Івановичу, якщо вже пішли дзвінки про вирубку старих дерев, скажіть: скільки їх заплановано викорчувати цьогоріч?

— Наразі — понад 150. Якщо брати загальну потребу по всьому місту, то, звичайно, цифра буде набагато солідніша, але цьогоріч підприємство фізично не може осилити більше. Це ж потрібні і люди, і техніка. Останньої у нас не вистачає: маємо всього дві вишки. Щоб зрізати велике дерево, треба на 2 дні задіяти 7 чоловік: двох на вишці (один вгорі ріже, другий — підтримує), двох водіїв і трьох вантажників, котрі прибиратимуть гілляки і стовбур. Нам би треба 5 вишок, але для їх обслуговування необхідно 35 людей, яких слід забезпечити зарплатою, як мінімум, 1000 гривень (і це без податкових нарахувань). Не кажучи вже про те, що машин безкоштовно нам ніхто не дасть. На жаль, фінансове становище підприємства цього не дозволяє.

Взагалі мало хто розуміє, наскільки проблематично вирізати дерево в місті. Наша вишка сягає 17 м, і якщо йдеться про 30—40-метровий екземпляр, то ми ж не можемо його посередині зрізати — це ж не лісоповал, навколо будинки, комунікації, автівки, що протягом дня припарковані обабіч вулиць.

— І як виходите з такої ситуації?

— Якщо територія густо забудована, а дерево величезне — залучаємо альпіністів із МНС. Вони мають спеціальне спорядження і дозвіл для робіт на таких висотах — мої ж працівники його не мають.

— А хто визначає, яке дерево треба зрізати?

— Є спеціальна комісія, створена виконкомом міськради, до якої входять спеціалісти житлово-комунального господарства, наші працівники, представники екологів тощо, котрі проводять порайонну інвентаризацію. Вони виїжджають на місце і визначають, яке дерево треба зрубати. До речі, часом на вигляд воно може бути цілком здоровим, а всередині — сама труха, що, звісно, становить загрозу для людей. За потреби комісія складає акт обстеження з висновком, що дерево сухе чи хворе, і лише на його підставі дається ордер на вирізку, який до того ж підписується одним із заступників міського голови. Тобто з власної примхи ми нічого не рубаємо. Хочу нагадати ужгородцям, що самовільна вирубка цінної породи тягне за собою навіть не адміністративну, а кримінальну відповідальність.

— Крім вирубки дерев, чим ще займається “Агромікс”?

— Вирощуванням дерев, кущів, розсади, озелененням міста та його благоустроєм у плані прибирання парків, скверів, покосів трави, формування крони дерев, підстригання кущів тощо. У місті в нас дуже багато роботи. На жаль, не можу сказати, що наші потреби повністю задоволені бюджетними коштами. І справа навіть не в тому, що Ужгород мало заробляє, а в розподілі грошей між державним і місцевим бюджетами: до Києва забирають 80% усіх податків і зборів.

Та, зрештою, ми живемо не тільки за рахунок бюджету — заробляємо й самі (минулоріч, скажімо, це було 35 % порівняно з бюджетними асигнуваннями). Шкода лиш, що часу на сторонні роботи в нас обмаль — вистачає обов’язкових клопотів. Достатньо сказати, що територія, зайнята розсадниками, сягає 8 га, а асортимент перевищує 500 видів, у тому числі й екзотичні. І на все це разом із міськими роботами нині у нас 70 працівників.

— Ваші саджанці може купити кожен бажаючий?

— Звичайно. Деревце сакури, наприклад, залежно від віку та розміру коштує 50—150 гривень.

— Як плануєте озеленювати місто цьогоріч?

— Нині програма озеленення — це в основному заміна старих дерев на молоді. Плануємо її, зокрема, на вул. Перемоги біля обласної лікарні. Як і минулого року, висаджується чимало сакур, будемо це робити і в осінній період. Іде озеленення по вул. Капушанській у районі “Великої кишені”, біля “Дас-тора” по Собранецькій, біля “Барви” на Гагаріна. Супермаркети, звісно, самі сплачують за облагородження прилеглих територій. Безперечно, будемо висаджувати й квіти на клумбах — розсада вже доростає. Але не хочемо поспішати “переселяти” їх у відкритий ґрунт — погода ще надто мінлива, можливі й заморозки.

— Раніше ваше підприємство дуже потерпало від злодіїв. Не встигли висадити дерево, як за день-два воно зникало. Яка ситуація зараз?

— Це болюче питання. Я особисто багато ночей прочергував, і спільними зусиллями з міліцією нам удалося вирішити цю проблему. Всі, хто мав нездоровий потяг до міських рослин, були притягнуті до відповідальності. Тому цього року (директор “Агроміксу” тричі постукав по столу — авт.) ще не було жодного випадку таких крадіжок, не зникло жодне деревце.

— А які види дерев зазвичай висаджуєте?

— У нас є замовник — управління житлового господарства міста, є спеціалісти, і вони вирішують, що потрібно Ужгороду. Хоча десь враховуються і мої пропозиції. Не всі дерева добре переносять міське повітря. Гарно вбирає пил тополя, вона швидко росте, біда лише в тому, що занадто високо, та й деревина у неї крихка. В основному висаджуємо клени, катальпи, хвойні і декоративні кущі, сакури, звісно…

— Сакури — візитівка Ужгорода. Скільки їх у нас?

— Навіть важко сказати, бо десь старі вирубують, нові садять. Принаймні так масово, як у нас, сакури не ростуть у жодному з українських міст. Хоча ними дедалі більше цікавляться Київ, Дніпропетровськ. Свого часу на прохання Геннадія Москаля відправили їх і в Луганськ. В Ужгороді вони прижилися ще за часів Чехо-Словацької Республіки. Це дерево — один із символів Японії, але цікаво, що тамтешні сакури переважно білі, а наші — рожеві. Це один із видів, який латиною називається “cicu sidare sakura”.

— І яка сума виділена на озеленення цьогоріч?

— Наразі це 450 тис. грн. Цього недостатньо. У Києві лише на один День довкілля виділяють 18 млн. грн. Додаткове фінансування не завадило б і нам, і не лише на озеленення. Час би вже техніку докупити, хоча б газонокосилки, а то не знаю, де ще зараз вручну косять…

— Чому “Агромікс” практично перестав вирощувати квіти для букетів?

— Бо це дуже дороге задоволення: щоб отопити 3,8 га наших оранжерей, збудованих у 60—70-ті роки, треба витратити 5 тис. кубів газу, а це 1 тис. доларів на добу. То квіти вийдуть золотими. А нову оранжерею збудувати — обійдеться в мільйон доларів. Та й ринок збуту вже зайнятий, його заполонила контрабанда з Голландії, Ізраїлю, де великі виробники в сучасних умовах, у межах вузької спеціалізації, вирощують дешеву квіткову продукцію. Цю глобалізацію, коли величезні теплиці зайняті лише одним видом квітів, я бачив на власні очі, будучи в Голландії. Думаю, рано чи пізно і ми до цього прийдемо.